наркошоп Рыльск Марихуана LSD WEED

Всем добрый, дружки и подруги! Я тут поделюсь историей, которая произошла с обалденной закладкой. Недавно я решил треснуться и заказать себе пару грамм афганской конопли. Как говорится, "сделал дело - гуляй смело"!

Вот так история началась: заказал я свою долгожданную аптеку у надежного дилера. Аппарат был со мной до тех пор, пока я не получил свою заветную пруху. И вот, вечером, я уже не мог сдерживаться. Казалось, что весь мир вращается вокруг меня, словно я стал неким атомом в огромной вселенной.

Ну, а что делать, когда у тебя есть такая вкусняшка? Конечно, надо где-то оторваться в полную катушку! И я решил отправиться в аквапарк, чтобы там танцевать на воде под влиянием афганской конопли. Друзья, представьте себе, как это было круто! Мое сердце билось быстрее, чем бас в моей любимой музыке, а в голове крутилась трек "Кайфуй пока молодой". Казалось, что время замирает и все вокруг оказывается статичным, а я - центром вселенной.

Я поднялся на верхнюю площадку аквапарка и запустился с горки, не чувствуя страха. Все крутилось вокруг меня, как в фильме про гравитацию. Я ощущал, что летаю, что мое тело наполнилось новой энергией и свободой.

Окружающие люди, наверное, удивлялись, почему этот чудак сияет счастьем и пляшет на воде. Но никто из них не знал о том, что я преодолел все невозможное благодаря своей закладке и атомному кайфу, который она даровала мне.

Я нырнул под воду и ощутил невероятное счастье. Какие-то мелкие пузырьки поднимались вокруг меня, словно они тоже были под воздействием моей закладки. Я плавал, сплавал на волнах афганской конопли, и это был настоящий эйфорический опыт.

В это время моя голова наполнилась яркими красками и воспоминаниями. Я вспоминал свои самые сумасшедшие приключения, переживая их заново. Все казалось настолько реальным, что я забывал, где нахожусь.

Но, к сожалению, праздник не мог длиться вечно. Когда закончилась моя пруха, я понял, что мне не хватило афганской конопли. Ощущение, что я оказался в недогоне, было расстроительным. Я бы ни за что не хотел пролететь мимо этого атомного опыта и потерять свою свободу.

Но часы неумолимо продолжали тикать, и я понимал, что нужно вернуться в реальность. Поэтому я решил покинуть аквапарк и отправиться домой, чтобы восстановиться и подготовиться к новым приключениям.

Это был просто незабываемый опыт, и я не жалею ни о чем. Афганская конопля дала мне возможность войти в другой мир, где все можно и все разрешено. Но я помню, что это всего лишь один аспект моей жизни, и наркотики - не единственное, что может меня сделать счастливым.

Так что, друзья, если вы решили треснуться и попробовать травку, помните, что это необходимо делать с умом и ответственностью. Кайфуйте по-настоящему, но не забывайте о реальности! И помните, что настоящее счастье можно найти не только в наркотиках, но и в самом себе.

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...